Шкільна програма вигадана людьми, які погано вчилися» - 17 Квітня 2015 - Все для вчителя || Все для учителя


Новини


Интернет реклама УБС

Головна » 2015 » Квітень » 17 » Шкільна програма вигадана людьми, які погано вчилися»


10:51
Шкільна програма вигадана людьми, які погано вчилися»

Сергій Іванюк: «Шкільна програма вигадана людьми, які погано вчилися»

Сергій Іванюк – письменник, літературознавець, кандидат філологічних наук, критик і перекладач, головний редактор журналу для підлітків «Однокласник», перший ректор відновленої Києво-Могилянської академії, доцент кафедри літературознавства в НаУКМА.


 

 

Про тернистий шлях, який пройшов головний персонаж української дитячої літератури, загрози дидактизму, розмови з молодшим поколінням про жорстоку правду життя, універсальне побажання Сергія Семеновича «щастя, здоров’я і діточок багато» й інші скандали, інтриги тощо – читайте в ексклюзивному інтерв’ю.

– Хотілося б почати із запитання про терапевтичний ефект літератури. Поділюся власним болючим досвідом: після торішніх лютневих подій я дуже надовго (як для людини, яка не мислить життя без книжок) не могла повернутися до читання художніх текстів. Мене «врятували» хороші детективи й фентезі – такі, щоб із найкарколомнішим сюжетом і неймовірними пригодами, з гарантованим вимкненням від реальності, – від них поступово перейшла до звичного читва. Чи витягували Вас тексти з важких емоційних станів? 
– Важко сказати. Зараз не пригадаю ніякого такого прикладу. Може, тому, що мене ніколи ніщо не відривало від читання. Заважає тільки робота, коли за тиждень треба прочитати сімдесят студентських робіт – звісно, на читання не лишається ніякого часу. Але інколи, буває, кудись запізнюєшся чи, навпаки, кудись треба не запізнюватися, тому приїжджаєш раніше – то й сядеш почитаєш собі трошечки… Звісно, якісна художня література має терапевтичну дію, наскільки я це відчуваю. Хоча тут є певна різниця. Знаєте, коли я сам у процесі писання перебуваю, можна ж не сидіти за столом, а ходити по вулиці, але все одно, якщо пишеш щось, живеш із цим постійно, воно крутиться в голові. І от у цей час я читаю інші книжки, але мені, вже знаю, краще читати оте, про що ви говорите – детективи, щось пригодницьке чи фантастичне. Таке, щоб не дуже займало голову. Якщо тоді читати якусь могутню літературу, це мене збиває – вона магнітом перетягує увагу, і важко переключитися на своє. Це так. Не пам’ятаю в житті періоду, коли я не читав. Коли був бюрократом, звісно, майже не читав, дуже мало. І все ж намагався, ловив якісь хвилини вдома після роботи, хоча приходив пізно. Була смішна розмова одна. У нас довго працював Білл Ґлісен, викладач історії, фулбрайтівський стипендіат. Ми мали добрі стосунки, якось розговорилися про літературу. Кажу йому: ви знаєте, Білл, я найбільше в житті люблю писати й читати, це в мене два улюблені заняття. Але тепер не можу. Ну, пишу листи, накази, читаю всіляку кореспонденцію. Білл каже: дам вам пораду. Треба зробити такий наказ – ви ж ректор, можете наказати всім, – щоб в академії [НаУКМА – Ю. К.] з дев’ятої до десятої всі працівники читали художню літературу. Кажу: ну, я можу, але виконання цього наказу буде дуже важко проконтролювати, бо якщо я ходжу контролюю, то не читаю в цей час – виходить, сам створюю парадокс. Білл каже: ні, вам не треба контролювати. Буде ваш наказ, і ви муситимете просто всім показувати приклад. Тобто читають вони чи ні – це не ваше діло. Але ви будете годину в день читати художню літературу (сміється).

– Як на мене, трилогія «Лісом, небом, водою» – надзвичайно, якщо можна так висловитися, видовищний текст. Чи хотіли б, щоб її було екранізовано? Кому довірили би втілення у кіновимірі? 
– Бачите, я розмовляв з одним другом, кінорежисером. Він, власне, і почав цю розмову, що цікаво було б екранізувати трилогію. Але сам же й відповів: цей фільм можна знімати або дуже дорогим, або не знімати взагалі, бо все можна пересвинячити, адже потрібні серйозні спецефекти, а вони дуже дорого коштують. У нас нема такої техніки, а головне, що в Україні немає таких грошей, щоб видали на таке-от дитяче кіно (та ще й не про козаччину, а чортзна про що). Тому я не бачу перспективи, що воно може бути ближчим чи дальшим часом екранізоване. Далеко зазирати вже не маю права, але, думаю, що це неможливо. Ну, цікаво було б, звісно. Знаєте, колись драматичний гурток Національної бібліотеки для дітей поставив виставу за моєю першою книжкою. І вона була комбінована: частина була просто театр, а частина – ляльковий. Сцена з Бабою Ягою була якраз у ляльковому театрі, і вони чергувалися, ці сцени. Вийшло дуже цікаво й зворушливо, мені дуже було приємно дивитися. Дитячий театр – завжди таке атрактивне видовище. Щодо екранізації – я просто не бачу потреби про це думати. Не уявляю, щоб це могло бути здійснене, принаймні за мого життя.

Переглядів: 222 | Додав Larisa | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Info


Вітаю Вас Гість
Для більших можливостей просимо
Зареєструватися
IP адрес : 184.73.122.162

Новинки

Логін:
Пароль:

Цікаво

Пошук

Друзі сайту

Виховуємо та навчаємо дошкільників



Влащенецька ЗОШ

Статистика

Яндекс.Метрика



Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0


Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС